ВДВС Кобеляцького РУЮ

Учасники виконавчого провадження.

OVK — Thu, 15 Mar 2012 19:58:24 GMT

Відповідно до ст.7 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони (боржник, стягувач), представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

У ході проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування , в разі виконання виконавчого документа про відібрання дитини, а також інших органів та установ у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Участь прокурора у виконавчому провадженні має місце у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

При виконанні рішень судів та ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

Андрій Балясний

Державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Нове в процедурі примусового виконання рішень

OVK — Sun, 04 Mar 2012 21:45:11 GMT

9 березня 2011 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), яким Закон України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції

Беззаперечним позитивним положенням Закону України «Про виконавче провадження» в новій редакції (надалі – новий Закон) є надання доступу державному виконавцю до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти (ч. 2 ст. 4 нового Закону). Наявність такого доступу має значно спростити та прискорити один із основних моментів виконавчого провадження – виявлення чи розшук належного боржнику майна та коштів.

Сприяти виконанню також буде те, що новим Законом дещо розширені повноваження державного виконавця, який тепер додатково буде мати право:

– одержувати від органів, установ, організацій та посадових осіб конфіденційну інформацію, необхідну для проведення виконавчих дій (п. 3 ч. 3 ст. 11 нового Закону);

– за наявності рішення суду про примусове проникнення до житла, яке виноситься за поданням державного виконавця, отримати доступ до житла чи іншого володіння фізичної особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржнику від інших осіб (п. 15 ч. 3 ст. 11 нового Закону);

– звертатися до суду про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням (ч. 18 ст. 11 нового Закону);

Перш за все необхідно сказати, що згідно нового Закону на сторони покладено обов’язок протягом трьох днів письмово повідомити державного виконавця про повне або часткове самостійне виконання рішення боржником (ч. 5 ст. 12 нового Закону).

Зміни торкнулися й вимог до виконавчого документа:

Так, обов’язковою вимогою до виконавчого документа буде зазначення у ньому ідентифікаційного коду та ідентифікаційного номера стягувача та боржника (ч. 3 ст. 18 нового Закону).

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, суд зобов’язаний буде зазначати у виконавчому документі одного стягувача та боржника, а також визначати в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначати, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (ч. 3 ст. 18 нового Закону).

Також новим Законом встановлюється обов’язковість скріплення виконавчого документа гербовою печаткою у разі, якщо орган, що видав виконавчий документ, за законом зобов’язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Статтею 19 «Підстави для відкриття виконавчого провадження» передбачено право стягувача в заяві про відкриття виконавчого провадження зазначати відомості, що можуть сприяти виконанню рішення (рахунки боржника, місцезнаходження майна тощо).

Частиною четвертою ст. 20 нового Закону передбачено можливість надання державним виконавцем доручення іншому органу ДВС для перевірки наявності майна на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та здійснення опису і арешту майна боржника виконавцем відділу ДВС, який виконує таке доручення. В діючому Законі така норма відсутня.

Зменшено до одного року строк пред’явлення до виконання виконавчих документів, що видаються судами (ст. 22)

Внесено зміни і до процедури прийняття виконавчого документа до виконання (ст. 25 нового Закону).

Так, термін «добровільне виконання рішення боржником» змінено на термін «самостійне виконання рішення боржником». При відкритті виконавчого провадження за заявою стягувача державний виконавець може накласти арешт не лише на майно боржника, а й на кошти боржника Крім того, обов’язок державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження доповнено новою підставою:

- неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом (п. 2 ч. 1 ст. 26 нового Закону).

- відповідно до пункту 7 частини першої ст. 26 нового Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою (крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів).

Згідно з нормами нового Закону державний виконавець буде зобов’язаний розпочати примусове виконання на наступний робочий день після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, якщо боржником не буде надано у ці строки документального підтвердження повного виконання рішення (ч. 1 ст. 27 нового Закону).

Виконавчий збір. Внесено зміни щодо стягнення виконавчого збору (ст. 28 нового Закону). виконавчий збір буде стягуватися у розмірі 10 % від суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Крім того, збільшено розміри виконавчого збору при невиконанні рішення немайнового характеру: з 340 грн. до 680 грн. з боржника – фізичної особи; з 850 грн. до 1360 грн. з боржника – юридичної особи. Визначено, що виконавчий збір стягується також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

Новим Законом встановлено обов’язок щодо надсилання сторонам копій постанов про відкриття виконавчого провадження або відмови у відкритті виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 1 ст. 31 нового Закону).

Для повернення виконавчого документа стягувачу встановлені додаткові підстави (ст. 47 нового Закону):

– неможливо встановити особу боржника;

– боржник – фізична особа чи його майно, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку, окрім стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, або у зв’язку з втратою годувальника;

– коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя;

– наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення.

Крім того, загальний порядок звернення стягнення на майно боржника (ст. 52 нового Закону) доповнений положеннями, згідно з якими:

– арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту;

– стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташовано це житло, не здійснюється у разі, якщо сума боргу не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати.

Також потрібно звернути увагу на те, що статтею 57 нового Закону встановлений новий вид арешту – арешт коштів, що перебувають в касі боржника або надходять до неї.

Грошова оцінка арештовано майна. Зміни щодо оцінки арештованого майна, що здійснюється відповідно до ст. 58 нового Закону, стосуються наступного:

– введено нове поняття «визначення вартості майна», що здійснюється державним виконавцем, тоді як «оцінка майна» здійснюється суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання;

– сторони мають право протягом десяти днів подати виконавцю заперечення щодо результатів визначення вартості майна або оцінки майна;

– повідомлення про результати визначення вартості майна або оцінки майна надсилаються сторонам рекомендованим листом;

– у разі заперечення стороною результатів оцінки майна виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна, при цьому витрати, пов’язані з рецензуванням, несе сторона, що заперечує оцінку;

– у разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку;

– звіт про оцінку є чинним протягом шести місяців, після чого оцінка проводиться повторно.

Зміни торкнулися й порядку реалізації майна (ст. 62 нового Закону). Так, новим Законом було повернуто реалізацію майна на комісійних

Згідно нового Закону на комісійних умовах реалізується рухоме майно, вартість якого не перевищує сто п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, товари побутового вжитку, а також інше рухоме майно (у разі якщо стягувач не заперечує проти цього). Новим Законом також встановлено десятиденний строк на уцінку майна, що не продано протягом двох місяців та визначено, що майно може бути уцінено не більш як на 30 %. Повторна уцінка майна може здійснюватися не більш як на 50 % початкової вартості майна. Нереалізоване майно буде передаватися стягувачу в рахунок погашення боргу за початковою вартістю майна, за якою воно передавалося на реалізацію. А у разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно буде передаватися в порядку календарного надходження виконавчих документів.

Зміни торкнулися і умов звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (ст. 68 нового Закону). Без перевірки майнового стану державний виконавець має право направити для утримання із заробітної плати, пенсії, стипендії в тому разі коли:

- розмір суми боргу складає до трьох мінімальних розмірів заробітної плати.

-за заявою стягувача (не потребує згоди боржника)

Стягнення на заробітну плату, пенсію тощо буде здійснюватися тепер на підставі постанови виконавця, яка надсилається за місцем отримання боржником відповідних доходів.

Дещо змінено положення щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб ДВС (ст. 82 нового Закону). Так, встановлено, що стягувач та інші учасники виконавчого провадження (крім боржника) можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність посадових осіб ДВС не лише до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, чи до суду, а ще й до керівника відповідного органу ДВС вищого рівня (ч. 1 ст. 82 нового Закону).

В той же час боржник має право подати скарги у виконавчому провадженні виключно в судовому порядку.

Згідно з новою редакцією Закону за порушення вимог цього Закону на винну особу судом накладається адміністративний штраф за ст. 18813 КУпАП (ст. 90 нового Закону),

Міронюк М.П,начальник відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції

Джерело:http://www.yur-gazeta.com

Оголошення розшуку

OVK — Mon, 27 Feb 2012 16:53:56 GMT

Згідно ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження " державною виконавчою службою виконавчі дії по виконанню рішень проводяться за місцем проживання (перебування) , роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Згідно ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження” , якщо в ході виконання державним виконавцем не можливо встановити місце проживання

( перебування ) чи місцезнаходження боржника-фізичної особи , а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини , державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини .

У разі необхідності розшуку транспортного засобу , належного боржнику , державний виконавець виносить постанову про такий розшук , яка є обов”язковою для виконання органами внутрішніх справ .

Розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Витрати органів внутрішніх справ, пов'язані з розшуком боржника - фізичної особи, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з організацією розшуку боржника - юридичної особи або іншого майна боржника,

стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Незвернення державного виконавця до суду у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, а також інші дії та бездіяльність державного виконавця, пов'язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Чуйко В.В.

Мінімальний розмір аліментів

OVK — Tue, 21 Feb 2012 16:42:25 GMT

Згідно ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України передбачений мінімальний розмір аліментів на одну дитину , який не може бути меншим , ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку .

Ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік” встановлено прожитковий мінімум для дітей :

віком до 6 років: з 1 січня - 893 гривні, з 1 квітня - 911 гривень, з 1 липня - 917 гривень, з 1 жовтня - 930 гривень, з 1 грудня - 961 гривня;

віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 1112 гривень, з 1 квітня - 1134 гривні, з 1 липня - 1144 гривні, з 1 жовтня - 1161 гривня, з 1 грудня - 1197 гривень .

Таким чином , мінімальний розмір для дитини відповідного віку у 2012 році , що становить 30 % прожиткового мінімуму , затвердженого на 2012 рік , становить :

Місяці року	Для дитини віком до 6 років	Для дитини віком від 6 до 18 років
січень	267,90	333,60
лютий	267,90	333,60
березень	267,90	333,60
квітень	273,30	340,20
травень	273,30	340,20
червень	273,30	340,20
липень	275,10	343,20
серпень	275,10	343,20
вересень	275,10	343,20
жовтень	279,00	348,30
листопад	279,00	348,30
грудень	288,30	359,10

Старший державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Даценко В.В.

Що загрожує неплатникам аліментів?

OVK — Sat, 07 Jan 2012 21:55:16 GMT

Аліменти — грошове утримання, яке у встановлених законом випадках одні особи зобов’язані надавати іншим (в силу шлюбу, доведеного батьківства тощо) у розмірі, передбаченому законом.

Покарання за несплату аліментів.

Обов’язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплений нормами Сімейного Кодексу України, Конституції України, а при ухиленні від цього обов’язку кошти на утримання дітей (аліменти) стягуються з них у судовому порядку.
У разі, якщо «дбайливий» татко не бажає платити аліменти, то за заявою його колишньої дружини, державний виконавець має право звертатися до правоохоронних органів (прокуратури, міліції) з поданням про притягнення його до кримінальної відповідальності за злочин, а саме, злісне ухилення від сплати, встановлених рішенням суду, аліментів на утримання дітей, згідно ст. 164 Кримінального Кодексу України. Після порушення кримінальної справи — матеріали передаються до суду для призначення винному міри покарання.

Такий злочин карається громадськими роботами на строк від 80 до 120 годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею карається громадськими роботами на строк від 120 до 240 годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до трьох років.
Тож, доцільно було б в черговий раз попередити та звернутись до всіх платників аліментів, які намагаються ухилитися від їх сплати, віднестися з високою відповідальністю до виконання своїх батьківських обов’язків та не псувати судимістю свою біографію.

Неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів.

Згідно статті 196 Сімейного Кодексу України, якщо виникає заборгованість по аліментах, що стягаються за рішенням суду з вини платника аліментів, то одержувач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожний день прострочки.

При цьому форма вини (умисел або необережність) платника аліментів у разі стягнення судом неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на вимогу одержувача аліментів за загальним правилом значення не має.

Таким чином, якщо людина, яка зобов'язана рішенням суду виплачувати Вам аліменти, їх не виплачує (виплачує не в повному обсязі), то Ви маєте право, згідно діючого Сімейного Кодексу України, звернутися з позовною заявою в суд про стягнення з даної особи неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожний день прострочки.

Розмір неустойки (пені) у кожному конкретному випадку різний, але залежно від того, як довго не виплачувалися аліменти, від того, в якому розмірі їх нарахували, може виникнути значна сума неустойки (пені) в порівнянні з сумою заборгованості.

Чому чоловіки не платять аліменти?

1. Бажання помститися колишній дружині. У нашій країні ініціатором розлучення найчастіше стають жінки. "Якщо ти вважаєш, що виховаєш дитину сама, от і виховуй. А від мене ні копійки не отримаєш!" Конфліктуючи з дружиною, чоловік забуває про найголовніше - про благополуччя дитини, роблячи його знаряддям помсти.

2. Нерозвинені батьківські інстинкти. Якщо ви всіляко оберігали чоловіка від турбот про дитину: не дозволяли йому міняти підгузники та пелюшки ( "Ти все зробиш не так!"), Заколисувати малюка ночами ( "виспись, тобі завтра на роботу") , водити в недільний гурток ( "Бідненький, ти ж весь тиждень вкалував"), будьте впевнені: аліменти після розлучення такий татусь навряд чи стане платити. Ви самі зробили його утриманцем в сім'ї. Якщо і до розлучення в нього не виявлялися батьківські інстинкти, то і після відходу з родини він не буде піклуватися про дитину.

3. З почуття протесту. Коли жінка забороняє батькові після розлучення зустрічатися з дитиною, вона робить велику помилку. У нього виникає протестна реакція: "Якщо я не бачу дитину, то і аліменти ти від мене не отримаєш!"

4. Боротьба за виживання. В останні роки дуже сильно змінилися соціальні установки. За радянських часів найчастіше чоловік заробляв більше дружини, а основна маса громадян мала однаковий рівень доходів. Тепер же, коли колишня дружина отримує значно більше половини, він не вважає за необхідне їй платити аліменти зі своєю крихітної получки. Крім того, у боротьбі за виживання помічають тільки тих, хто поруч. А поруч нова дружина і діти, і в першу чергу треба їх прогодувати.

5. Моральні якості чоловіка. Ця причина криється за всіма перерахованими вище. Батько, який забув, що його дитина хоче їсти, одягатися і вчитися, егоїстичний і інфантильний. Якщо б у чоловіка було почуття відповідальності, він завжди знайшов би можливість допомогти своїй дитині.

Аліменти платять і на дідусів

Якщо батьки ухилялись від виконання своїх обов'язків, діти можуть бути звільнені від обов'язку утримувати їх.

Статтею 202 Сімейного кодексу України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. У разі невиконання повнолітніми дітьми таких обов'язків батьки вправі вимагати від них сплати аліментів. Підставою для виникнення аліментних обов'язків повнолітніх дітей є непрацездатність та нужденність батьків.

Крім того, повнолітніх дітей можна зобов'язати допомагати батькам у разі важкої хвороби або інвалідності останніх.

Розмір аліментів на батьків визначає суд. Це може бути тверда грошова сума, а також частка заробітку чи доходу. При цьому враховується матеріальний стан сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Іноді батьки пред'являють позови не до всіх дітей, тому що тоді як один з них ухиляється від надання допомоги, інші добросовісно виконують свій обов'язок. У таких випадках суд стягує з відповідача те, що припадає на його долю.

Втім, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав за рішенням суду і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати батьків у дітей не виникає.

Аналогічні обов'язки покладає закон і на повнолітніх пасинка або падчерку, значиться у ст. 270 Сімейного кодексу України. Але при цьому враховується, чи отримували останні від вітчима чи мачухи систематичну матеріальну допомогу протягом не менше п'яти років.

Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима виникає, якщо у тих немає інших родичів або ці родичі не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання. Пасинки (падчерки) сплачують аліменти, якщо вони самі виховувалися у осіб, які потребують в даний час матеріальної допомоги.

Джерело:www.chumak.vn.ua

Захист прав дітей в Україні з урахуванням міжнародних договорів з питань сімейного права

OVK — Thu, 05 Jan 2012 23:52:45 GMT

Однією із основних характеристик сучасного суспільного життя є глибокі інтеграційні процеси, які охоплюють різні сфери, у тому числі і правові системи держав. Посилення міграційних процесів, глобалізація породжують виникнення правовідносин, що виходять за межі правової системи однієї держави, але потребують правового регулювання. Кордони внутрішньої юрисдикції держав вже не є незмінними, держави дозволяють міжнародно-правове регулювання питань, які традиційно вважалися такими, що стосуються лише внутрішньодержавних відносин.

В сучасних умовах, коли шлюби як офіційні так і "цивільні" між громадянами різних держав стали звичним явищем, інтереси дітей, народжених у таких шлюбах, мають також захищатися на міждержавному рівні.

Одним з основних компонентів державної політики України у сфері захисту дитинства є удосконалення нормативно-правової бази, у тому числі, імплементація норм міжнародного права. Результатом цієї діяльності є те, що на сьогодні Україна є учасницею цілого ряду міжнародних документів у сфері забезпечення прав дитини.

Свідченням наміру нашої держави забезпечувати захист прав дитини є, серед іншого, постійна робота заінтересованих органів влади з підготовки пропозицій про приєднання України до міжнародних договорів у сфері сімейного права.

Слід відзначити, по-перше, що Конвенція ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року.

По-друге, важливе значення має ратифікація низки міжнародних договорів у сфері сімейного права, розроблених в рамках Ради Європи і Гаазької конференції з міжнародного приватного права, що дозволяють вирішувати практичні питання, які стосуються здійснення прав дітей, регулюють відносини батьків і дітей, як матеріальні, так і особисті. Деякі з цих договорів були підписані Україною ще в 2002 - 2003 роках.

Так, у 2006 році було ратифіковано: Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980р.; Європейську конвенцію про здійснення прав дітей, 1996р.; Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, 1996р.; Конвенцію про контакт з дітьми, 2003р.; Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном, 1956р. та Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання, 1973р.

У 2008 році ратифіковано Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, 1980р. У січні 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, 1975р. Готуються пропозиції щодо ратифікації ще низки Конвенцій, а саме: Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, 2007р., Європейської конвенції про усиновлення (переглянутої), 2008р., Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення, 1993р.

Крім того, Україна вже не лише приєднується до чинних Конвенції, але й бере активну участь у розробці нових міжнародних інструментів у сфері сімейного права як, наприклад Європейської конвенції з усиновлення (переглянутої), Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших форм сімейного утримання.

Зазначені Конвенції після надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України відповідно до статті 9 Конституції України стають частиною національного законодавства України.

Окремо слід зазначити важливість прийняття і набуття чинності новим Сімейним кодексом України, який на національному рівні забезпечує регулювання всіх шлюбних та сімейних правовідносин особистого майнового і особистого характеру. 1

Окремі розділи Сімейного кодексу України (далі - СКУ) присвячені регулюванню відносин між батьками та дітьми. У свою чергу, чинні міжнародні договори дозволяють вирішувати на міждержавному рівні питання, пов'язані з правовідносинами батьків і дітей, батьківською відповідальністю, опікою, піклуванням та аналогічними інститутами, а також питання визнання і виконання судових рішень.

На захист дітей від їх незаконного переміщення спрямована Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Конвенція створює процедуру для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують, до країни постійного місця проживання.

Зазначена Конвенція є найпоширенішим міжнародним інструментом у цій сфері адже її учасницями є вже 81 держава світу 2, які співпрацюють у її рамках і використовують її ефективний механізм.

Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 11 січня 2006 року, а чинності Конвенція набула 1 вересня 2006 року. 3

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, та проживала в Договірній державі безпосередньо перед протиправним вивезенням за кордон.

Стаття 8 Конвенції надає будь-якій особі, установі (іншому органу), які стверджують, що дитина була вивезена або утримується з порушенням прав піклування, право звернутися з заявою про допомогу у забезпеченні повернення дитини.

У Конвенції вживаються поняття "право піклування" і "право доступу", тлумачення яких обмежено цілями Конвенції. Так "право піклування" охоплює права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини, а "право доступу" включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання. Отже, переміщення вважається незаконним, коли має місце вивезення за кордон або неповернення з-за кордону дитини, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу.

Правові підстави виникнення правового зв'язку між дитиною і особою (установою) визначаються відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала, чинного рішення суду або компетентного органу або є наслідком угоди. Важливо також, щоб піклування ефективно здійснювалося.

У будь-якому випадку, положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей застосовуються до випадків, які не містять складу злочину.

Особою, що вивозить дитину може бути один із батьків, інший родич, особа, яка призначена опікуном дитини. З дитячого будинку дитина може бути забрана родичем, який не має права опіки над дитиною. Це може навіть бути людина, яка не перебуває у родинних стосунках з дитиною (наприклад, хрещені батьки).

Отже, по-перше, в будь-якому випадку має місце вилучення дитини з сім'ї та соціального середовища, в якому вона розвивалася як людина. По-друге, особа, яка забирає дитину за кордон, є членом сім'ї дитини: в більшості випадків батьком або матір'ю і, як правило, сподівається отримати відповідне рішення компетентних органів щодо опіки над дитиною, тобто "узаконити" переміщення дитини.

Таким чином, Конвенція встановлює своїм завдання відновлення status quo шляхом негайного повернення дітей, які були неправомірно вивезені, оскільки вирішувати будь-які суперечки стосовно місця проживання і опіки над дитиною мають юрисдикцію лише органи за місцем постійного проживання дитини.

Заяви відповідно до Конвенції направляються до Центральних органів, призначених державами-учасницями для виконання функцій, визначених Конвенцією. В Україні ці функції виконує Міністерство юстиції через свої територіальні управління юстиції.

Рішення про повернення дитини, або відмову у поверненні, приймає суд або компетентний орган, тієї Договірної держави, в якій дитина знаходиться внаслідок вивезення. В Україні таке рішення приймається судом. Підстави для відмови у поверненні визначені безпосередньо Конвенцією, проте їх перелік невеликий. Суд може відмовити у поверненні, якщо минуло більше одного року з дати незаконного вивезення; дитина вже прижилася у своєму новому середовищі; заявник фактично не здійснював права піклування стосовно дитини, або дав згоду на вивезення дитини і проживання, або пізніше дав мовчазну згоду; існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, створить для дитини нетерпиму обстановку; виявлено, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

При цьому стаття 16 Конвенції містить вимогу не вирішувати питання щодо визначення місця проживання дитини по суті, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції. Тобто, слід враховувати, що прийняте рішення про повернення дитини до країни її простійного місця проживання не означає автоматичного вирішення питань про постійне місце проживання дитини, способи участі у вихованні та спілкуванні з нею.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей також передбачає можливість звертатися із заявою про ефективне здійснення прав доступу, тобто про надання можливості другому з батьків, або іншому родичу, що проживають за кордоном, реалізовувати своє право на спілкування з дитиною. Фактично Конвенція надає право звертатися і отримувати згоду, у тому числі, на "транскордонний контакт", тобто на виїзд дитини на обмежений проміжок часу за кордон.

Механізм розгляду заяв про здійснення права доступу в цілому не відрізняється від механізму, передбаченого для заяв про повернення дитини. Рішення, у тому разі коли батьки або інші заінтересовані особи не досягають згоди, також приймається судом, з урахування найвищих інтересів дитини.

У сучасному світі розлучення дитини з одним із батьків або іншими родичами може відбутися не просто в наслідок переїзду в інше місто, регіон, а взагалі - в іншу країну. Однак, незважаючи на це дитина має право спілкуватися з батьками, іншими особами, з якими існують сімейні зв'язки або навіть психологічні та духовні, якщо відповідне законодавство передбачає такі можливості (наприклад це можуть бути хрещені, вчителі, тощо). Проте, як бути у тих випадках, коли існує загроза, що у випадку транскордонного контакту (коли матиме місце виїзд дитини за кордон) дитина не повернеться до місця постійного проживання або той із батьків, який проживає окремо, прагне установити контакт на регулярній основі, які гарантії і заходи можуть бути застосовані.

Визначення загальних принципів, що застосовуються до контакту між дітьми та їхніми батьками, а також іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дітьми, відповідних запобіжних заходів та гарантій для забезпечення належного здійснення контакту й негайного повернення дітей після закінчення контакту, а також започаткування співробітництва між компетентними органами є предметом Конвенції про контакт з дітьми 4, яка була ратифікована Верховною Радою України 20 вересня 2006 року 5. Конвенція набула чинності для нашої держави 1 квітня 2007 року.

Положення Конвенції дозволяють вирішувати комплекс питань пов'язаних з реалізацією права на контакт.

У зазначеній Конвенції вживається термін "контакт" замість "доступ до дитини". Вжиття терміну "контакт" відповідає сучасним концепціям, які склалися у світі, і стосуються "батьківської відповідальності". Під контактом розуміється перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з батьками, а також іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дитиною і з якою вона зазвичай не проживає, чи зустріч з зазначеними особами, будь-яке спілкування або надання інформації такій особі про дитину або дитині про таку особу.

Отже, фактично врегульовується питання здійснення права дитини на спілкування з одним із батьків, який проживає окремо, з іншими родичами (дідом, бабою, повнолітніми братами і сестрами).

Конвенція про контакт з дітьми визначає запобіжні заходи та гарантії, що повинні вживатися стосовно контакту. Відповідно до положень Конвенції кожна Договірна Держава передбачає запобіжні заходи та гарантії для забезпечення виконання рішення та для забезпечення повернення дитини чи запобігання її неналежному переміщенню й сприяє їх використанню.

Запобіжні заходи й гарантії для забезпечення виконання рішення про контакт можуть, зокрема, включати: спостереження за контактом; зобов'язання особи сплатити витрати, пов'язані з переїздом та проживанням дитини, а також, у відповідних випадках, будь-якої іншої особи, яка супроводжує дитину; сплату застави особою, з якою дитина зазвичай проживає, для забезпечення того, щоб особі, яка добивається контакту, не перешкоджали в такому контакті; накладення штрафу на особу, з якою зазвичай проживає дитина, у разі відмови виконати рішення про контакт.

Запобіжні заходи й гарантії для забезпечення повернення дитини чи запобігання неналежному переміщенню можуть, зокрема, включати: передачу паспортів або документів, що посвідчують особу; фінансові гарантії; майнову відповідальність; взяття зобов'язань або поручительство перед судом; зобов'язання особи, яка має контакт з дитиною, регулярно з'являтися особисто разом з дитиною до компетентного органу у місці, де буде здійснюватися контакт; визначення умов стосовно місця, де повинен відбутися контакт і, якщо це є доцільним, реєстрації в будь-якій інформаційній системі заборони, що запобігає від'їзду дитини з держави, де повинен відбутися контакт, тощо.

На сьогодні деякі з таких запобіжних заходів і гарантій передбачені положеннями ст.153, ч.3,4 статті 157, ч.ч.1,2 ст.159 СКУ. Зокрема, той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Якщо способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначає суд, він може обумовити періодичність чи систематичність побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, а в окремих випадках, присутністю іншої особи.

Важливість Конвенції полягає також в тому, що вона є юридичною підставою для забезпечення визнання та виконання іноземних рішень про контакт, ухвалених в інших Договірних Державах. Для України це важливо, оскільки стаття 390 Цивільного процесуального кодексу України обумовлює визнання чи виконання іноземного рішення існуванням міжнародного договору.

Якщо дитину не повернуто після закінчення періоду транскордонного контакту, то компетентні органи забезпечують негайне повернення дитини, застосовуючи, де це є можливим, відповідні положення міжнародних документів, внутрішнього законодавства та, де це є доцільним, запобіжні заходи й гарантії.

Центральним органом України для виконання функцій, передбачених цією Конвенцією, визначено Міністерство юстиції.

Отже, ефективний механізм, визначений Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, дозволяє вирішувати випадки цивільно-правових "викрадень" міжнародно-правовими засобами і забезпечувати повернення дітей, яких незаконно вивозять і утримують. У той час як Конвенція про контакт з дітьми забезпечує додаткові можливості для реалізації права громадян України на спілкування з дітьми або особами, з якими їх пов'язують родинні стосунки, і які проживають за кордоном.

У зв'язку з цим слід також відзначити Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми 6, яка була розроблена в рамках Ради Європи, ратифікована Законом України від 6 березня 2008 року № 135-VI 7, і дозволяє вирішувати питання пов'язані з піклуванням про дитину. Конвенція набула чинності для України 1 листопада 2008 року.

У Конвенції термін "опіка" вживається для визначення права особи піклуватися про дитину, зокрема обирати їй місце проживання, або стосується права доступу до дитини. При цьому Конвенція застосовується як до фізичних осіб, так й юридичних осіб, установ і організацій. Слід також зауважити, що Конвенція не застосовується до рішень, метою яких є визначення виключно законного представництва або забезпечення представництва інтересів дітей у майнових питаннях. У той же час, такі рішення можуть прийматися до визнання і виконання, у тому разі, коли вони безпосередньо стосуються опіки.

Таким чином, Конвенція надає можливість запровадити заходи, які забезпечують широке визнання та виконання рішень стосовно опіки над дитиною, гарантувати права доступу батьків до дитини, що є нормальним наслідком права на опіку, забезпечувати належне вирішення проблем, що виникають у випадках, коли дітей неправомірно переміщають через державний кордон, а також запровадити механізми для поновлення опіки над дітьми у випадках її свавільного припинення, що сприятиме посиленню захисту дітей, та встановленню правового співробітництва між компетентними органами Договірних Держав.

Рішення щодо опіки приймаються судами, проте, у деяких державах, як наприклад, у Данії, Норвегії та Швейцарії, це право також надано адміністративним органам.

Отже, будь-яка особа, яка отримала на території Договірної Держави рішення стосовно опіки над дитиною, і яка бажає, щоб це рішення було визнане або виконане в іншій Договірній Державі, може подати із цією метою заяву до центрального органу в будь-якій Договірній Державі. В Україні таким Центральним органом є Міністерство юстиції.

Рішення стосовно опіки, ухвалене в одній Договірній Державі, визнається та, якщо воно підлягає виконанню у Державі походження, приймається до виконання в будь-якій іншій Договірній Державі.

Визначає Конвенція й підстави для відмови у визнанні та виконанні рішень стосовно опіки. Зокрема, у визнанні і виконанні може бути відмовлено, коли відповідача не було повідомлено про справу, справа не належить до компетенції відповідного суду (органу) та рішення є несумісним з іншим рішенням компетентного суду (органу). Тобто, зазначені підстави мають процесуальний характер. До підстав відмови по суті можна віднести посилання на те, що рішення суперечить публічному порядку та інтересам дитини.

Таким чином, застосування положень Конвенції при визнанні і виконанні рішень стосовно опіки над дітьми і використання передбачених нею механізмів дозволяє Договірним Державам максимально перешкоджати неправомірному переміщенню дітей через державні кордони та поновлювати порушені права опіки.

Конвенція також є правовою підставою для визнання і виконання іноземних рішень, що стосуються питань здійснення батьківських прав.

Метою Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 8 є сприяння застосуванню зазначених вище Конвенцій. Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до цієї Конвенції 14 вересня 2006 року. Конвенція набула чинності для України 1 лютого 2008 року. 9

Конвенція дозволяє визначити:

обсяг повноважень державних органів стосовно вжиття заходів захисту дитини, які є необхідними у конкретному випадку,

вибір права, яке застосовують держави при вирішенні питань, пов'язаних із захистом особи або майна дитини,

порядок виконання заходів, які було вжито іншою державою з метою захисту особи або майна дитини,

зобов'язання кожної з Договірних держав призначити Центральний орган, функції та обов'язки таких Центральних органів, а також дії держав з метою виконання положень Конвенції.

Конвенція охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності, опіки, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, піклування та аналогічних інститутів, влаштування дитини в прийомну сім'ю або в установи опіки і піклування, нагляду з боку державного органу за дитиною, яка перебуває під опікою, а також вжиття заходів з метою захисту особи або майна дитини. 10

Водночас, Конвенція не застосовується до: встановлення або оспорювання відносин між батьками і дитиною; усиновлення; імені та прізвища дитини; набуття повної дієздатності; зобов'язань щодо утримання; довірчої власності чи спадкування; соціального забезпечення; державних заходів загального характеру з питань освіти чи здоров'я; заходів, ужитих внаслідок караних правопорушень, учинених дітьми; рішень про право притулку та про імміграцію.

За загальним правилом, визначеним у Конвенції, компетентними вживати заходи для захисту дитини чи її майна є судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини. Вони зберігають свою юрисдикцію і у тих випадках, коли відбулося неправомірне переміщення або утримування дитини, доти, доки дитина не набуде постійного місця проживання в іншій Державі.

Як виняток, компетентний орган може звернутися з проханням до іншого компетентного органу вжити заходів захисту, якщо вважає, що це сприятиме кращому захисту найвищих інтересів дитини. Таким компетентним органом, до якого звертаються, може бути компетентний орган тієї держави: громадянином якої є дитина; в якій знаходиться майно дитини; до органів якої подано заяву про розірвання шлюбу, окреме проживання або про визнання шлюбу недійсним; або з якою дитина має істотний зв'язок. І навпаки, зазначені органи також можуть ініціювати заходи захисту, якщо вони вважають їх необхідними.

У будь-якому невідкладному випадку органи будь-якої Договірної Держави, на території якої перебуває дитина або майно, яке належить дитині, мають право вжити будь-яких необхідних заходів захисту, які мають тимчасовий характер.

Таким чином, якщо основним критерієм, який покладено у визначення компетентного органу, є звичайне місце проживання дитини, то під час вжиття заходів захисту дитини компетентні органи застосовують своє власне законодавство. Однак, якщо це вимагається для захисту особи чи майна дитини, вони можуть як виняток застосувати або врахувати право іншої Держави, з якою справа має істотний зв'язок.
Набуття, припинення та здійснення батьківської відповідальності визначається правом держави звичайного місця проживання дитини.
Заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в усіх інших Договірних Державах.

У визнанні, однак, може бути відмовлено якщо: захід було вжито органом, який не мав на те повноважень; думка дитини не була заслухана; визнання суперечить публічному порядку; захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини.

Будь-які запити повинні надсилатися через Міністерство юстиції України, яке визначено Центральним органом України для виконання обов'язків, що покладаються згідно з Конвенцією та сприяє співпраці між компетентними органами своїх держав для досягнення цілей Конвенції.

Таким чином, Конвенція надає можливість для оперативного прийняття рішення, взаємного визнання таких рішень та сприяє співробітництву компетентних органів. Це має забезпечити ефективне вирішення на міждержавному рівні питань, пов'язаних із забезпеченням та захистом прав дитини на повноцінне життя, всебічне виховання і гармонійний розвиток, а також захист майна, що належить дитині.

При вирішенні усіх питань, невід'ємним є право дитини бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань її сім'ї.

Відповідно до частини другої статті 171 СКУ дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Підтримка прав дітей, забезпечення надання їм процесуальних прав та полегшення застосування ними цих прав шляхом забезпечення того, щоб діти особисто або через інших осіб чи органи були поінформовані та допущені до участі у розгляді судом справ, що їх стосуються, є предметом Європейської конвенції про здійснення прав дітей 11.

Європейську конвенцію про здійснення прав дітей ратифіковано Законом України від 3 серпня 2006 року № 69-V. 12 Конвенція набула чинності для України 1 квітня 2007 року.

Відповідно до положень Конвенції визначаються процесуальні заходи, що мають вживатися державами для сприяння здійсненню прав дітей при розгляді судом сімейних справ, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, визначення місця проживання дитини і доступу, - з метою найкращого врахування думки та інтересів дитини.

З урахуванням норм СКУ Україна визначила коло справ на розгляд судами яких поширюється дія Конвенції, а саме справи, що стосуються: усиновлення дитини; встановлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім'ї (у тому числі її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном).

Враховуючи те, що чинне законодавство України передбачає різноманітні випадки, коли дитині надається можливість бути поінформованою та висловити свою думку, і така думка береться до уваги з урахуванням ступеню її зрілості, Європейська конвенція про здійснення прав дітей повинна сприяти подальшому розвитку умов для захисту прав та врахування найвищих інтересів дитини при вирішенні судами сімейних справ, що стосуються дитини.
Конвенція підкреслює необхідність підтримки прав дітей, надання їм процесуальних прав та полегшення застосування ними цих прав при розгляді справи, що їх стосується, зокрема, право бути поінформованими та висловлювати свою думку під час розгляду справи.
Дитині надається право самостійно клопотати про призначення їй представника, у тих випадках, коли законні представники не можуть (не мають право) представляти інтереси дитини.

Серед інших можливих процесуальних прав Конвенція передбачає надання дитині права клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної ним особи у висловленні своєї думки та про призначення окремого представника, у відповідних випадках - адвоката; призначити свого представника; здійснювати деякі або всі права сторони у процесі. Процесуальні права здійснюються з урахуванням віку дитини та її рівня розвитку, що має бути достатнім для розуміння, і визначаються згідно національного законодавства.

Крім того, положення Конвенції деталізують роль і розширюють можливості суду при розгляді справ у випадках, коли потрібно захистити права дитини. Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення суд має визначити, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і у разі потреби одержати додаткову інформацію. Крім того, суд має упевнитися в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію, у відповідних випадках проконсультувати дитину безпосередньо або через відповідні служби у справах дітей, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини, надати можливість дитині висловити свою думку, і головне приділити належну увагу цій думці.При розгляді справ, що стосуються дитини, суд має повноваження самостійно вживати заходів у встановлених внутрішнім законодавством випадках, коли благополуччю дитини загрожує серйозна небезпека, самостійно визначити доцільність призначення дитині представника.

Також Конвенція вирішує питання, пов'язані з участю представників у справах щодо дітей. Представник, якщо його дії не суперечать найвищим інтересам дитини надає дитині всіляке сприяння у вигляді відповідної інформації, роз'яснення, а також з'ясовує думку дитини щоб довести її до відома суду.Держави-учасниці також можуть поширити застосування положень Конвенції на інші категорії справ, що стосуються дітей, а також на ті випадки, коли визначені Конвенцією справи розглядаються не судами, а іншими компетентними державними органами. Слід враховувати, що важливим є не лише дотримання особистих прав дитини, але й виконання батьками своїх обов'язків по матеріальному утриманню дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що необхідні для її життя та виховання. Законодавче закріплення цих обов'язків спрямоване для забезпечення захисту життя та здоров'я дитини адже самостійно дитина, як правило, нездатна забезпечити собі принаймні мінімальний рівень проживання.

За загальним правилом обов'язок по утриманню дитини виникає у батьків від моменту народження дитини й припиняється у випадку досягнення дитиною повноліття або в разі смерті батьків чи дитини. Питанню стягнення аліментів на дітей присвячений цілий розділ СКУ, який має назву "Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання".

Сьогодні надзвичайно важливим та актуальним для багатьох громадян України та осіб, які постійно проживають в Україні, є вирішення питання про стягнення аліментів за кордоном. Завдяки існуючій міжнародно-правовій договірній базі України вирішити це питання можливо декількома шляхами. У разі наявності рішення суду України про стягнення аліментів з громадян, які проживають в державах, з якими Україною укладено двосторонні договори про правову допомогу у цивільних справах, 13 заінтересована особа може звернутися з проханням до суду, що постановив рішення про стягнення аліментів, оформити клопотання про визнання та виконання такого рішення на території держави місця проживання боржника. Водночас, з 19 жовтня 2006 року14 для України набула чинності Конвенція про стягнення аліментів за кордоном, сторонами якої є 61 держава світу15.

Метою Конвенції є спрощення стягнення аліментів у випадках, коли позивач і відповідач проживають у різних державах. Конвенція врегульовує механізм передачі прохання про стягнення аліментів з відповідача, передачу судових рішень у договірну державу, в який приймається рішення про виконання.

Питання про стягнення аліментів порушується фізичною особою на своє утримання або на користь іншої особи, а також юридичною особою, що має право порушувати питання про стягнення аліментів на дитину або іншу особу в установлених законодавством випадках, або належним чином уповноваженим представником відповідної особи.

В Україні заінтересована особа може звернутись до Міністерства юстиції України або територіального управління юстиції за місцем проживання для отримання повної інформації щодо пакету документів для вирішення питання про стягнення аліментів на території іноземної держави, яка є учасницею зазначеної Конвенції. Звернення з проханням (клопотанням) про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої Договірної Сторони подається позивачем або уповноваженою на це особою письмово в довільній формі. До звернення додається клопотання за встановленою формою.

Позитивним у Конвенції є також те, що вона дозволяє не звертатися за визнанням і виконанням рішення суду України на території Договірної держави, а на підставі наданих документів прийняти рішення про стягнення аліментів у цій державі.

Особи, які проживають в Україні, за допомогою компетентних органів можуть звертатися з позовами про стягнення аліментів на територіях Договірних Держав Конвенції. При цьому компетентні органи відповідних держав мають забезпечити представлення інтересів позивача у процесі, а також сприяти належному виконанню прийнятих рішень.

Крім того, з 1 серпня 2008 року для України набула чинності Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання16, відповідний Закон про приєднання до якої Верховна Рада України прийняла 14 вересня 2006 року, і яка також надає змогу визнавати та виконувати судові рішення про стягнення аліментів, винесені в Україні, на території інших Держав-учасниць Конвенції. 17

Конвенція дозволяє визнавати і виконувати рішення про стягнення аліментів, винесених в інших державах, незалежно від того, рішення це суду чи адміністративного органу. Зобов'язання по утриманню можуть виникати з сімейних відносин, материнства, батьківства, шлюбу або родинних зв'язків. Конвенція застосовується до рішень про утримання між одержувачем аліментів і платником аліментів, або платником аліментів і державним органом, який стягує відшкодування коштів, виплачених одержувачу аліментів.

При приєднанні Україна визначила, що дозволяє визнання і виконання на території України згідно з Конвенцією рішень, які стосуються зобов'язань про утримання між особами, які є непрямими родичами та між особами, які є родичами по чоловіку або дружині, лише у тих випадках, коли відповідні зобов'язання з утримання існували б згідно з національним законодавством України. Це зумовлено особливостями національного законодавства України, оскільки СКУ не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням (стаття 2 СКУ), однак передбачає можливість, за певних умов, стягнення аліментів і на інших родичів (статті 269-271 СКУ).

У той же час, визнанню і виконанню в Україні підлягають як рішення іноземних судів, так і рішення інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд справ про стягнення аліментів, що набрали законної сили.

Таким, чином на підставі Конвенції незалежно від громадянства чи постійного місця проживання особа може звернутися з проханням про визнання чи виконання рішення про стягнення аліментів. Як і відповідно до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном клопотання відповідно до зазначеної Конвенції направляються до Міністерства юстиції України або територіальних управлінь юстиції за місцем проживання.

Не зважаючи на сучасні тенденції сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Саме вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей наступним поколінням. Отже, на сьогоднішній день міжнародні договори, учасницею яких є Україна, дозволяють вирішувати питання, пов'язані із здійсненням батьківських прав і виконанням обов'язків як матеріального, так і нематеріального характеру, незалежно від громадянства і місця проживання батьків і дітей.

Слід зазначити, що в Україні основні підходи до осмислення й реалізації прав дітей, визначених міжнародним та вітчизняним законодавством, протягом останнього часу істотно змінилися. Це пов'язано з посиленням уваги з боку держави до інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства, розвитком інституцій соціально-правового захисту дітей та багатьма іншими факторами.

Головний спеціаліст відділу
міжнародного приватного права
Департаменту міжнародного приватного права і

міжнародної правової допомоги М.Б. Сніжко

Джерело:www.everychild.org.ua

Інструкція про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном

OVK — Thu, 05 Jan 2012 23:47:34 GMT

Загальні положення

1. Ця Інструкція визначає порядок виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, укладеної у м.Нью-Йорк 20 червня 1956 року (далі - Конвенція), а саме:

порядок звернення із заявою про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном;

порядок звернення із заявою про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої держави;

порядок опрацювання заяв, що надходять від іноземних заявників, про стягнення аліментів та про визнання і виконання рішення іноземного суду про стягнення аліментів з осіб, які проживають в Україні;

порядок надання міжнародної правової допомоги у зв’язку з розглядом справ на підставі Конвенції;

функції Міністерства юстиції та його територіальних управлінь юстиції при виконанні Конвенції.

Терміни, що наведені в цій Інструкції, застосовуються у значенні, визначеному у Конвенції.

2. Відповідно до Закону України від 20 липня 2006 року № 15-V на Міністерство юстиції України покладаються функцій Органу, що приймає, та Органу, що передає, згідно з Конвенцією, яка набула чинності для України 19 жовтня 2006 року.

3. Ця Інструкція визначає спрощену процедуру стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім’ї згідно з Конвенцією у відносинах з такими державами, які є її сторонами: Австралія, Алжир, Аргентина, Барбадос, Бельгія, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Буркіна-Фасо, Ватикан, Великобританія, Гаїті, Гватемала, Греція, Данія, Еквадор, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Кабо-Верде, Казахстан, Кіпр, Киргизстан, Колумбія, Німеччина, Ліберія, Люксембург, Македонія, Мексика, Молдова, Монако, Марокко, Нігер, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Польща, Португалія, Румунія, Сейшели, Сербія, Словаччина, Словенія, Суринам, Туніс, Туреччина, Уругвай, Угорщина, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чехія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка (далі – Договірні Сторони).

У разі, коли між Україною та будь-якою з Договірних Сторін діє інший міжнародний договір, що регулює питання визнання і виконання судових рішень, виконання доручень про вручення документів або отримання доказів за кордоном, можуть застосовуватись положення відповідного міжнародного договору.

4. Усі звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім’ї та інші документи на виконання Конвенції в Україні, надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України.

Якщо позивач проживає на території України, звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім’ї можуть направлятися до Міністерства юстиції через Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головні управління юстиції областей, міст Київ та Севастополь (далі - територіальне управління юстиції).

Заяви(клопотання) про стягнення аліментів та інші документи у відносинах з іншими Договірними Сторонами отримуються Міністерством юстиції та надсилаються до нього через органи, що наведені у Переліку Органів, що передають та приймають, Договірних Сторін Конвенції, який розміщується на веб-сторінці Міністерства юстиції у мережі Інтернет за адресою www.minjust.gov.ua.

5. Питання про стягнення аліментів порушується фізичною особою на своє утримання або на користь іншої особи, а також юридичною особою, що має право порушувати питання про стягнення аліментів на дитину або іншу особу в установлених законодавством випадках, або належним чином уповноваженим представником відповідної особи.

6. Згідно з цією Інструкцією виконання Конвенції в Україні здійснюється з урахуванням заяв і застережень Договірних Сторін, наведених у Переліку заяв і застережень до цієї Конвенції.

Вказана інформація та інша інформація, що надходить від компетентних органів інших Договірних Сторін, розміщується на веб-сторінці Міністерства юстиції у мережі Інтернет за адресою www.minjust.gov.ua.

Звернення із заявою про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном

7. У разі, коли відсутнє рішення суду України про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, або коли згідно із законодавством Договірної Сторони вирішення питання здійснюється за місцем проживання відповідача, або коли потребує вирішення питання про зміну розміру аліментів, до відповідної Договірної Сторони надсилаються документи, необхідні для розгляду справи по суті.

8. Звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції оформлюється позивачем письмово в довільній формі.

До звернення додається заява про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, оформлена згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

З урахуванням вимог статті 3 Конвенції заява чи додатки до неї повинні містити таку інформацію та документи:

а) повне ім’я відповідача(боржника), дату народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу, його місця проживання протягом останніх п’яти років, рід занять і місце роботи, фотокартку (за наявності);

б) відомості про фінансові та сімейні обставини відповідача, у тому числі інформацію про належне йому майно;

в) відомості про фінансові та сімейні обставини позивача (заявника), у тому числі довідка про доходи;

г) засвідчена копія документа, що підтверджує ступінь родинних зв’язків між відповідачем та особою, на користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтва про народження, рішення суду про встановлення батьківства тощо);

ґ) фотокартка позивача:

д) будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження відповідача(боржника) чи виконанню клопотання, або яка визначена відповідною Договірною Стороною як необхідна;

е) нотаріально засвідчене доручення, яке уповноважує орган, що приймає, відповідної Договірної Сторони діяти від імені позивача, або інформація про будь-яку іншу особу, уповноважену діяти від імені позивача.

Коли заява стосується вирішення питання про зміну розміру аліментів, замість документа, зазначеного в підпункті "г" цього пункту, надається засвідчена копія судового рішення чи іншого документа, яким установлено розмір аліментів.

До звернення додаються переклад заяви і документів, що до неї додаються, на офіційну мову Договірної Сторони, на території якої пропонується стягнути аліменти, а якщо це неможливо, – на англійську чи французьку мову.

9. Заява, оформлена відповідно до пункту 8 цієї Інструкції, надсилається до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції.

Міністерство юстиції надсилає заяву органу, що приймає, відповідної Договірної Сторони протягом місяця від дня її надходження.

Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон необхідно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення заяви.

Заява повертається ініціатору звернення (заявнику) у разі, якщо вона не відповідає вимогам Конвенції та зазначеної Інструкції, з роз’ясненням причин повернення.

10. Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивача про хід та результати розгляду заяви.

Звернення з клопотанням про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої держави

11. Звернення з проханням(клопотанням) про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої Договірної Сторони подається позивачем або уповноваженою на це особою письмово в довільній формі.

До звернення додається клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном згідно з додатком 2 до цієї Інструкції.

Це клопотання має містити таку інформацію:

а) повне ім’я відповідача(боржника), дата народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу (стягувачу), його адреси протягом останніх п’яти років, рід занять і місце роботи і, по можливості, фотокартка;

б) наявні відомості про фінансові та сімейні обставини боржника, у тому числі інформація про належне йому майно;

в) будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження боржника чи виконанню клопотання або яка визначена відповідною Договірною Стороною як необхідна.

До клопотання додаються належним чином оформлені судом, що виніс рішення, такі документи:

а) копія судового рішення;

б) довідка про те, що рішення набрало законної сили;

в) довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України;

г) довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день судового засідання, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні;

ґ) при необхідності та можливості копія протоколу судового засідання (або журналу судового засідання), під час якого справу про стягнення аліментів було розглянуто по суті.

До звернення додається фотокартка стягувача і переклад клопотання та документів, що до нього додаються, на офіційну мову Договірної Сторони, на території якої пропонується здійснити визнання і виконання рішення, а якщо це неможливо, – на англійську чи французьку мову.

12. Звернення, оформлене відповідно до пункту 11 цієї Інструкції, надсилається до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції.

Клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів надсилається Міністерством юстиції органу, що приймає, відповідної Договірної Сторони протягом одного місяця від дня її надходження.

Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон потрібно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення клопотання.

Клопотання повертається позивачу в разі, якщо воно не відповідає вимогам Конвенції та цієї Інструкції, з роз’ясненням причин повернення.

13. Про хід та результати розгляду клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивачу.

Опрацювання звернень, що надходять від іноземних заявників, про стягнення аліментів та про визнання і виконання рішення іноземного суду про стягнення аліментів з осіб, які проживають в Україні

14. Звернення іноземного позивача з позовною заявою про стягнення аліментів (про зміну розміру аліментів) з відповідача, що проживає в Україні, здійснюється через Орган, що передає, Договірної Сторони. Останній надсилає відповідні документи Міністерству юстиції України.

Позовна заява про стягнення аліментів в Україні оформлюється позивачем письмово з урахуванням статті 119 Цивільного процесуального кодексу України та Конвенції і у ній зазначаються:

а) повне ім’я позивача, дата народження, громадянство, місце проживання, поштовий індекс, номер телефону, ім’я й адреса будь-якого законного представника позивача, надається фотокартка позивача, а у відповідних випадках - повне ім’я і дата народження особи, на утримання якої вимагаються аліменти;

б) повне ім’я відповідача та, наскільки це відомо позивачеві, його адреси протягом останніх п’яти років, дата народження, громадянство й рід занять та місце роботи, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, у разі наявності, також додається його фотокартка;

в) зміст позовних вимог;

г) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також будь-яка інша інформація, наприклад про фінансові та сімейні обставини позивача й відповідача;

ґ) перелік документів, що додаються.

Відповідно до Конвенції до заяви також додаються інформація і документи, зазначені у підпунктах "б" і "е" пункту 11 цієї Інструкції.

Із заявою надсилається засвідчений переклад всіх матеріалів на українську мову, а в разі неможливості – на англійську чи французьку мову.

15. Заява (клопотання) про визнання і виконання рішення іноземного суду про стягнення аліментів з відповідача (боржника), який проживає в Україні, оформлюється позивачем (стягувачем) або уповноваженою ним особою у письмовій формі та з урахуванням статті 394 Цивільного процесуального кодексу України і повинна містити:

а) повне ім’я позивача, дату народження, громадянство, місце проживання (перебування) або місцезнаходження, місце роботи, а також ім’я й адресу законного представника позивача, а у відповідних випадках - повне ім’я і дату народження особи, на утримання якої стягуються аліменти;

б) повне ім’я відповідача, дату народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачеві, його адреси протягом останніх п’яти років, і рід занять, його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

в) мотиви подання заяви, а також будь-яку іншу інформацію, зокрема про фінансовий та сімейний стан позивача й відповідача.

До заяви додаються такі документи:

а) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається заява;

б) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

в) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

г) документ, що визначає, у якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

ґ) документ, що посвідчує повноваження представника позивача (якщо заява подається представником);

д) фотокартка позивача та, по можливості, фотокартка відповідача
.

Разом із заявою надсилається засвідчений переклад усіх матеріалів на українську мову, а в разі неможливості – на англійську чи французьку мову.

16. З урахуванням статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» положення Конвенції стосовно визнання і виконання рішення іноземного суду відповідним чином застосовуються до рішень про стягнення аліментів, прийнятих іншим, ніж суд, компетентним органом Договірної Сторони, коли законодавством Договірної Сторони встановлено інший, ніж судовий, порядок стягнення аліментів.

17. Міністерство юстиції здійснює перевірку оформлення документів, зазначених у пунктах 14-15 цієї Інструкції, у відповідності до вимог Конвенції та законодавства України. У разі необхідності, запитує додаткову інформацію з метою належного оформлення цих документів.

Належно оформлену заяву Міністерство юстиції у місячний строк надсилає територіальному управлінню юстиції для передачі до суду, визначеного відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

18. Питання про стягнення аліментів або про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на користь особи, що проживає за кордоном, в Україні вирішується з урахуванням Цивільного процесуального кодексу України та Закону України "Про міжнародне приватне право".

У разі, якщо у відносинах між Україною та відповідною Договірною Стороною діє міжнародний договір, що містить спеціальні норми міжнародного приватного права (колізійні норми) або процесуальні норми, застосовуються норми такого міжнародного договору України.

19. Копія рішення чи ухвали суду України, постановленого за результатами розгляду заяв, що надійшли на підставі Конвенції, надсилається на адресу Міністерства юстиції України для повідомлення Органу, що передає, Договірної Сторони або заінтересованої особи (позивача або його уповноваженого представника).

20. Виконання рішень судів на території України здійснюється відповідно до законодавства України.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання у порядку, установленому законом.

Виконавчий лист за рішенням про стягнення аліментів видається за заявою позивача або уповноваженого ним представника і передається для виконання в органи державної виконавчої служби.

Виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Надання міжнародної правової допомоги у зв’язку з розглядом справ на підставі Конвенції

21. Для того, щоб сторони (позивач і відповідач) могли з’явитися чи бути представленими, суд, що розглядає справу, повідомляє Міністерству юстиції України та відповідачу про дату та місце проведення судового розгляду. При цьому судом уживаються заходи щодо оформлення повідомлення про дату та місце проведення судового розгляду з урахуванням глави 7 Цивільного процесуального кодексу та відповідно до вимог міжнародних договорів.

22. Доручення судів про надання міжнародної правової допомоги у зв’язку з розглядом питань про стягнення аліментів на підставі Конвенції надсилаються через Міністерство юстиції України.

23. Відповідно до статті 7 Конвенції при надісланні і виконанні доручення про надання міжнародної правової допомоги застосовуються такі правила:

a) суд, у провадженні якого перебуває позов про стягнення аліментів, може надіслати судові доручення для отримання додаткових доказів - документальних або інших - через органи, визначені відповідно до статті 2 Конвенції, або до суду чи компетентного органу іншої Договірної Сторони;

б) судові доручення виконують якомога швидше; якщо судове доручення не виконано протягом чотирьох місяців з моменту одержання органом, який здійснює виконання, причини такого невиконання або затримки у виконанні повідомляються органу, який склав доручення, а також Міністерству юстиції України;

в) виконання судових доручень не тягне відшкодування або сплати будь-яких витрат, якими би вони не були.

Відповідно до підпункту "е" статті 7 Конвенції у виконанні судового доручення може бути відмовлено якщо:

- не встановлено достовірності судового доручення;

- Договірна Сторона, на території якої судове доручення підлягає виконанню, уважає, що це може зашкодити її суверенітету чи безпеці.

24. У разі, коли у відносинах між Україною та відповідною Договірною Стороною діє міжнародний договір, що містить спеціальні норми щодо надання правової допомоги, при складанні, надісланні або виконанні судового доручення можуть бути застосовані норми такого міжнародного договору України.

Функції Міністерства юстиції України та територіальних управлінь юстиції при виконанні Конвенції

25. Міністерство юстиції України, виконуючи повноваження Органу, що передає:

а) перевіряє одержані клопотання і заяви на відповідність вимогам Конвенції;

б) у разі потреби вживає заходів для належного оформлення документів відповідно до вимог Конвенції та відповідної Договірної Сторони і з цією метою повідомляє заявника про необхідність надання додаткових документів або інформації, а у відповідних випадках одержує необхідні матеріали від судів чи інших органів, установ, підприємств, організацій;

в) на прохання надає Органу, що приймає, відповідної Договірної Сторони інформацію щодо законодавства, яке дає підстави для вимоги про стягнення аліментів, та іншу інформацію, необхідну для розгляду клопотання або заяви;

г) повідомляє заявнику будь-яку інформацію, що надходить з відповідної Договірної Сторони, що стосується розгляду клопотання або заяви, у тому числі про дату та місце проведення відповідного судового розгляду.

26. Міністерство юстиції України, виконуючи повноваження Органу, що приймає:

а) перевіряє одержані клопотання і заяви на відповідність вимогам Конвенції та законодавства України;

б) у разі потреби повідомляє Орган, що передає, відповідної Договірної Сторони про необхідність надання додаткової інформації та документів або повертає одержані матеріали з роз’ясненням причин;

в) на прохання надає Органу, що передає, відповідної Договірної Сторони інформацію про законодавство України, що регулює відповідні правовідносини та процедуру розгляду клопотань і заяв на підставі Конвенції;

г) у разі потреби вживає заходів, передбачених законодавством, для уточнення місцезнаходження відповідача або його активів на території України;

ґ) пересилає отримані клопотання і заяви територіальному управлінню юстиції за місцезнаходженням відповідача;

д) повідомляє Органу, що передає, та заявнику або його представнику будь-яку інформацію, що надходить з відповідної Договірної Сторони, яка стосується розгляду клопотання або заяви, у тому числі про дату та місце проведення відповідного судового розгляду;

е) у разі потреби вживає заходів для забезпечення належного виконання Конвенції, у тому числі здійснює контроль за дотриманням здійснення виплат, призначених згідно з Конвенцією.

27. У разі одержання доручення про надання міжнародної правової допомоги, що стосується виконання Конвенції, Міністерство юстиції сприяє в надісланні доручення суду України за кордон, а також у межах компетенції сприяє в організації виконання доручення іноземного суду в Україні.

28. При виконанні Конвенції Міністерство юстиції співпрацює з органами інших Договірних Сторін, визначеними відповідно до статті 2 Конвенції, з метою забезпечення найбільш ефективного виконання Конвенції.

29. Територіальне управління юстиції одержує звернення із заявами (клопотаннями) відповідно до Конвенції, що стосуються стягнення аліментів за кордоном, перевіряє правильність оформлення отриманих документів та в разі потреби вживає заходів для їх дооформлення, і надсилає до Міністерства юстиції України.

30.Територіальне управління юстиції, одержавши від Міністерства юстиції заяву (клопотання) іншої Договірної Сторони про стягнення аліментів на території України та про визнання і виконання рішення:

а) у необхідних випадках вживає заходів для встановлення (уточнення) місцезнаходження боржника (відповідача);

б) надсилає заяву на розгляд суду за місцезнаходженням відповідача;

в) інформує Міністерство юстиції про стан розгляду заяви та виконання рішення суду стосовно стягнення аліментів.

Після набрання законної сили судовим рішенням України, що задовольняє заяву(клопотання), територіальне управління юстиції на підставі доручення позивача одержує виконавчий лист і звертається до компетентного органу Державної виконавчої служби з метою забезпечення стягнення коштів та їх надіслання заявнику на підставі рішення суду України про стягнення аліментів або ухвали суду України про надання дозволу на примусове виконання іноземного рішення.

Директор Департаменту

міжнародного співробітництва Т.Андрієва

ДОДАТКИ ДО ІНСТРУКЦІЇ

Джерело: www.minjust.gov.ua

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб

OVK — Wed, 28 Dec 2011 23:01:51 GMT

Додаток
до постанови Кабінету Міністрів України

від 26 лютого 1993 р. N 146

Документ 146-93-п, остання редакцiя вiд 23.07.2011

1. Утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за
роботою за сумісництвом, в тому числі з:
1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо;
2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;
3) грошових і натуральних премій;
4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні;
5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку;
6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов'язків, та в інших випадках збереження
середньої заробітної плати;
7) винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій;
8) винагороди, що виплачується штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із
фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню;
9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років;
10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в
колективних сільськогосподарських підприємствах;
11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій;
12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження
здоров'я, за винятком сум для відшкодування витрат на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування
(включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих;
13) допомоги по безробіттю;
14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними;
14-1) державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства, призначеної відповідно до Закону України "Про державну соціальну
допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам"
15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних
закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
16) доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань громадян, а
також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства;
17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях;
18) плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділянки або земельної частки (паю);
19) інших видів заробітку.

2. З членів колективних сільськогосподарських підприємств утримання аліментів має провадитися з сум, одержуваних за роботу в
цих господарствах (включаючи вартість натуральних видач).

3. З письменників, композиторів, художників та інших творчих працівників утримання аліментів провадиться з сум авторського
гонорару і винагороди, одержуваної за публічне виконання творів, а з тих, що одержують заробітну плату, - із заробітної плати.
З позаштатних лекторів - з оплати, одержуваної за читання лекцій.

4. З членів кооперативів, спільних підприємств утримання аліментів провадиться з усіх видів заробітку, одержуваного за
роботу в кооперативі чи спільному підприємстві (в тому числі із заробітку у валюті).

5. З фермерів та осіб, які працюють у сільському господарстві за сімейним підрядом, утримання аліментів провадиться після
реалізації продукції з власного господарства в кінці року.

6. З осіб, що відбувають покарання на виправних роботах, аліменти утримуються із загальної суми заробітку без врахування
утримань, передбачених вироком або постановою суду.

7. До всієї заробітної суми, з якої відраховуються аліменти з осіб, що відбувають покарання в установах виконання покарання, а
також з осіб, що перебувають у наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів, лікарень та на підприємствах,
включається та частина суми, що стягується для покриття витрат на утримання цих осіб у вказаній установі.

8. З військовослужбовців Збройних Сил України та інших військ, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Держспецзв'язку та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, що надається щомісячно (оклад за штатною посадою, оклад за військове або спеціальне звання, відсоткова надбавка за вислугу років, вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).

9. Особи, які працюють в установах України за кордоном, виплачують аліменти на користь осіб, які проживають в Україні, з
подвійного заробітку з установленими надбавками, одержуваного в Україні у національній валюті.

10. З осіб, які працюють за контрактами в іноземних компаніях і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти
утримуються із 100 відсотків заробітної плати, яку платник аліментів одержував до укладення контракту, або виходячи із його
заробітної плати за останній місяць роботи на момент від'їзду, або з п'ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян на час проведення розрахунків.

11. Аліменти з осіб, що одержують заробітну плату як у гривнях, так і у валюті на підприємствах, в установах,
організаціях, розташованих на території України, утримуються бухгалтеріями (розрахунковими відділами) за місцем роботи у розмірах, встановлених рішеннями судів, як із гривень, так і з валюти.

12. Утримання аліментів не провадиться з:
1) вихідної допомоги при звільненні і сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги;
2) компенсації працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за
відпустку, не використану протягом кількох років;
3) допомоги на лікування;
4) допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами;
5) компенсаційних виплат при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;
6) польового забезпечення, надбавок до заробітної плати й інших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;
7) компенсаційних сум, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу;
8) матеріальної допомоги осіб, які втратили право на допомогу по безробіттю;
9) вартості безкоштовного надання квартир та комунальних послуг;
10) одноразової допомоги при народженні дитини;
11) державної допомоги на поховання;

12) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
13) допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
14) допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми;
15) соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям;
16) державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів, а також надбавки на догляд за інвалідом з дитинства та дитиною-інвалідом,
що передбачені Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам"
17) допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років;
18) тимчасової державної допомоги, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не
мають можливості утримувати дитину;
19) субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
20) щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення;
21) вартості речового, продовольчого забезпечення або його грошової компенсації;
22) дотацій на обіди, вартості путівок до санаторіїв і будинків відпочинку, що надаються за рахунок коштів підприємств та
організацій.
З військовослужбовців, а також осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв'язку та Державної
кримінально-виконавчої служби утримання аліментів не провадиться з вихідної допомоги при звільненні з військової служби і з органів
внутрішніх справ, Держспецзв'язку та Державної кримінально-виконавчої служби, а також інших видів грошового забезпечення, що не має постійного характеру.

13. Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання
з цього заробітку (доходу) податків.

14. Доставка стягувачу грошових переказів утриманих аліментів через відділення зв'язку провадиться за рахунок платника
аліментів.

Перший заступник Міністра
Кабінету Міністрів України В.НЕСМІХ

Джерело: zakon.rada.gov.ua

Коли неможливо звернути стягнення на кошти боржника?

OVK — Tue, 27 Dec 2011 22:44:19 GMT

Одним із основних засобів примусового виконання рішення державною виконавчою службою є звернення стягнення на кошти боржника. Стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача.

Проте, слід зазначити, що не завжди державному виконавцю надаються повноваження щодо звернення стягнення на кошти боржника.

Відтак, державний виконавець не може звертати стягнення на кошти боржника у разі обов'язкового зупинення виконавчого провадження відповідно до ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв’язку із:

порушенням господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом. Але така заборона не діє у разі знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум;

запровадження Національним банком України мораторію на задоволення вимог кредиторів банку, крім рішень щодо виконання зобов'язань, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності банку, у тому числі з виплатою заробітної плати, авторської винагороди, відшкодуванням шкоди, завданої життю та здоров'ю працівників банку, а також вимог кредиторів щодо виплати заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, соціальної допомоги в межах, установлених тимчасовим адміністратором лімітів;

сплати боржником або іншим гарантом у встановленому законодавством порядку (у тому числі за договорами про відшкодування ядерної шкоди) коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності оператора ядерної установки.;

надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

наявності коштів за договорами банківського рахунку або банківського вкладу, які боржник не має права вимагати до закінчення строку дії таких договорів, у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення;

внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"

Також, відповідно до ст.. 73 Закону стягнення не може бути звернено на такі виплати:

вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;

компенсацію працівнику за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа під час звільнення одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;

польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами;

одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини;

допомогу по догляду за дитиною;

допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;

допомогу на лікування;

допомогу на поховання;

щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;

дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не здійснюється і із сум:

неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

Оксана Кобель

головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Коли ж я отримаю заробітну плату?

OVK — Sun, 23 Oct 2011 23:57:47 GMT

ТОВ "Кобелякиавтотранс",що знаходиться у м. Кобеляки Полтавської області,довгий час своїм працівникам не виплачувало заробітної плати . Останні зневірились в обіцянках керівництва,й звернулися з позовами до суду.Відбулися судові засідання.З надією на швидке виконання рішень відразу ж отримали виконавчі листи та пред"явили їх на примусове виконання до ВДВС Кобеляцького РУЮ.

У передбачений Законом строк державними виконавцями були відкриті виконачі провадженн та , в зв"язку з невиконанням боржником рішення суду у строк для добровільного виконання,були розпочаті виконавчі дії спрямовані на примусове виконання.

Відтак, станом на 01.10.2011 р. у відділі ДВС перебувало на виконанні 12 проваджень про стягнення заробітної плати з ТОВ "Кобелякиавтотранс" на суму 85532,65 грн, які були об"єднані у зведене виконавче провадження та за якими державними виконавцями було проведено опис і арешт майна належного боржнику в межах даної суми боргу.

Однак?не дивлячись на це,до сьогодні ці рішення залишаються не виконаними,а виконавчі листи перебувають на виконанні у відділі ДВС. Причиною таких обставин стало те, що дане товариство має й ряд інших боргів в забезпечення сплати яких останнє віддало своє майно під заставу.

Як з"ясувалося в ході провадження виконавчих дій боржнику належить лише рухоме майно, зокрема транспортні засоби, які й перебувають частина в податковій заставі,а частина - в заставі банку.

Відповідно до порядку задоволення вимог стягувачів, визначеного ст.44 ЗУ "Про виконавче провадження" у першу чергу задовольняються вимоги забезпечені заставою,у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування; у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування); у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

При цьому вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги.

Враховуючи, що на примусове виконання до ВДВС надійшли виконавчі документи про стягнення з ТОВ "Кобелякиавтотранс" заборгованості забезпеченої заставою, стягнення заробітної плати перейшло у наступну чергу.

Наразі державними виконавцями відділу провадяться виконавчі дії спрямовані на звернення стягнення на все належне боржнику майно, його примусової реалізації та в подальшому -задоволення вимог стягувачів в порядку визначеному ст.44 ЗУ"Про виконавче провадження".

Оксана Кобель

Головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

АНОНС. Заплановано проведення виїзного прийому громадян

OVK — Fri, 21 Oct 2011 06:10:49 GMT

25 жовтня 2011 року з 14 до 16 год. у приміщенні відділу державної виконавчої служби Кобеляцького районного управління юстиції за адресою (м. Кобеляки, вул. Батиря, 6) особистий прийом громадян буде проводити заступник начальника віллілу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Олег Вадимович Тимченко з питань виконання державною виконавчою службою рішень суду та інших органів.

Попередній запис на прийом за тел. 3-30-57

Відмова стягувача від примусового виконання виконавчого документа

OVK — Tue, 20 Sep 2011 15:55:03 GMT

П.1 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено , що у випадку визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду виконавче провадження закінчується.

Виникає питання, за яких умов настає така підстава для закінчення виконавчого провадження, та які при цьому настають наслідки ?

В процесі виконання рішення суду, тобто коли виконавчий документ пред»явлено до виконання в органи ДВС й за ним вже відкрито виконавче провадження , стягувач має право відмовитись від примусового виконання рішення (постанови) суду, про що подати відповідну заяву.

Вихід є!

OVK — Sun, 11 Sep 2011 23:37:45 GMT

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Суд, який постановив рішення, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання. Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк.

Розстрочка — виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб'єктивний та об'єктивний характер, але бути єдиними в своїй суті — повинні ускладнювати виконання рішення або робити виконання неможливим.

В випадку коли до суду з заявою про надання розстрочки чи відстрочки звертаються сторони (одна з сторін, наприклад , боржник) ще до того, як виконавчий документ подано на примусове виконання, й суд задовольнив цю заяву, то строк пред»явлення на примусове виконання цього виконавчого документа наступає після закінчення строку, встановленого для розстрочки чи відстрочки сплати зазначеного у ньому боргу.

У разі ж, коли судом прийнято рішення про надання відстрочки виконання рішення суду в той час, коли виконавчий документ вже перебуває на примусовому виконанні, останнє на підставі п. 13 ст.37, ч.2 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» зупиняється . За цих же умов, але у випадку коли судом надано розстрочку , на підстав ч.4 ст. 36 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення суду про стягнення боргу виконується в частині та у строки, встановленні рішенням про надання розстрочки.

Розстрочка чи відстрочка виконання рішення суду – це можливість боржника сплатити борг у зручний для нього спосіб, без витрат , які на нього покладаються при примусовому виконанні.

Оксана Кобель

Головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Боржники можуть уникнути процедури примусової реалізації майна

OVK — Thu, 08 Sep 2011 22:38:47 GMT

Процедура стягнення боргів за комунальні послуги , по кредитах , штрафів та ін. визначена в Законі України "Про виконавче провадження". Так, державний виконавець після отримання виконавчого документа відкриває виконавче провадження, надсилає боржникові постанову про відкриття провадження і надає строк для добровільного виконання, який за законом не може перевищувати семи днів. Якщо за цей час борг не сплачено, державний виконавець виносить постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, сума якого становить 10% від фактично стягнутої суми, та має право вживати заходів для примусового стягнення боргу.

За наявності відомостей про місце праці боржника, державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату у випадку, якщо сума стягнення не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати та за відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах.

Якщо ж борг є більшим ніж розмір трьох мінімальних заробітних плат, але боржник не має іншої можливості оплатити, наприклад, заборгованість по кредиту чи по комунальних послугах тоді він має піти до банку чи до комунального підприємства , якому заборгував, і погодити з ними поступове стягнення боргу з зарплати. Після чого за заявою стягувача і погодженням з боржником стягнення звертають на зарплату чи інші доходи, не вживаючи заходів примусового звернення на майна боржника. У такий спосіб боржники можуть уникнути процедури примусової реалізації майна.

Оксана Кобель

Головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Арешт майна за комунальні борги: чи можна уникнути?

OVK — Tue, 06 Sep 2011 15:18:08 GMT

У звичку багатьох українців увійшло правило не платити за комунальні послуги. Причому далеко не в усіх сім'ях це викликано важким матеріальним становищем. Як свідчить статистика, ті, чий щомісячний дохід трохи перевищує суми комунальних платежів, в основному платять вчасно - не вважають за потрібне вчасно оплачувати рахунки якраз громадяни, що мають, наприклад, декілька автомобілів не найдешевших марок. І якщо раніше це сходило їм з рук, то сьогодні судова практика свідчить про протилежне: платити все-таки потрібно, інакше дорогий серцю автомобіль, а то й квартира можуть піти з молотка. І зовсім не важливо, що вартість житла в кілька разів перевищує суму боргу, а на заповітних метрах прописані неповнолітні діти.

Наказне провадження

На даний момент в Україні справи про стягнення заборгованості по комунальних платежах розглядаються в рамках наказного провадження. Це порівняно нова для нашої країни спрощена форма позовного провадження, яка введена з метою так званої процесуальної економії і регулюється ст. 95-106 Цивільного процесуального кодексу України.

Суть наказного провадження полягає в тому, що справа розглядається без виклику сторін за умови, що вимоги сторони є очевидними. Наприклад, це може бути вимога про присудження аліментів на дитину.

За підсумком розгляду заяви видається особлива форма судового рішення - судовий наказ, який є виконавчим документом і сигнальним вогником для виконавчої служби. На його підставі ВДВС буде "вибивати" заборгованість з боржника, але вже в рамках виконавчого провадження. Слід зазначити, що згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з початку року судами вже видано близько 20 тис. судових наказів на вимогу про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

Добровільно або примусово

Проте відразу впадати в паніку не варто. ВДВС не прийде до боржника на наступний день і не стане описувати майно, хоча ЗУ "Про виконавче провадження" передбачає можливість за заявою стягувача одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на майно і кошти боржника. У випадку з оплатою комунальних послуг боржникові надається можливість добровільно погасити заборгованість. Державний виконавець протягом 3 робочих днів з дня надходження до нього судового наказу виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якому вказує боржникові на необхідність самостійно виконати рішення у термін до 7 днів. В іншому випадку буде розпочато примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, а це як мінімум 10% від стягуваної суми.

Тому, якщо є можливість, краще відразу перерахувати гроші на зазначений у виконавчих документах рахунок. Але якщо сума заборгованості перейшла рубіж в кілька десятків тисяч гривень, це може бути непросто - такі гроші і в борг взяти складніше, і віддавати не хочеться. І в такому випадку ВДВС переходить до заходів примусового виконання - зокрема, може накласти арешт на майно боржника. Ініціатива про накладення такого арешту може виходити або від заявника, або від самої виконавчої служби, що передбачено ЗУ "Про виконавче провадження".

Звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, у тому числі, якщо вони знаходяться в інших осіб, є мірою примусового виконання судового рішення та відноситься до компетенції ВДВС.

Необхідно розуміти, що в судовому наказі не може міститися формулювання "звернути стягнення на квартиру (будинок) боржника". У ньому вказується тільки сума, яка підлягає стягненню. З чого буде стягнута ця сума - з розрахункового рахунку або від примусової реалізації рухомого або нерухомого майна - суд не вирішує.

До речі, боржник має право протягом 10 днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів його оскаржити, точніше - подати заяву про його скасування.

За борг менше 10 тис. грн квартиру не чіпатимуть

Але вже є відповідь на питання, яке турбує всіх боржників: "Чи можуть забрати машину або квартиру за борги?" Можуть і забирають! І судове рішення, як уже згадувалося, не має до цього ніякого відношення. Арештовувати чи ні, а також продавати чи ні майно боржника, вирішує виконавча служба. Інше питання, що може перешкодити ВДВС зробити це?

Деякі сподіваються на неповнолітніх дітей, які прописані у квартирі - мовляв, не посміють виставити їх на вулицю. Інші сподіваються на те, що від примусової реалізації врятує принцип сумірності суми боргу та вартості майна. Наприклад, за повідомленнями преси, однією з виконавчої служб Львова було описано та реалізовано дві квартири. В одному випадку власник заборгував комунальним службам 19 тис. грн, в іншому - 46 тис. грн. При цьому в останньому випадку в квартирі були прописані і проживали двоє неповнолітніх дітей, але виконавців це не зупинило.

Досить поширеним на сьогодні є думка, що житло не може бути примусово реалізовано, якщо там прописана неповнолітня дитина. Проте юристи стверджують, що це міф.

В Україні немає прямої норми, яка б забороняла відчуження квартири або будинку, якщо там прописаний громадянин, який не досяг 18 років. Норми Сімейного кодексу та ЗУ "Про охорону дитинства" забороняють тільки батькам або особам, що їх замінюють, без дозволу органу опіки та піклування укладати від імені дитини договори, що вимагають нотаріального посвідчення. А в даному випадку продавати квартиру буде уповноважена на те організація, отже, договір купівлі-продажу буде підписуватися продавцем і покупцем, який виграв торги. Боржник як сторона за договором не буде фігурувати, а значить, його підпис, завірений у нотаріуса, не знадобиться. З цього випливає, що ВДВС може реалізувати нерухоме майно, навіть якщо там прописана дитина.

Як варіант, врятувати боржника від продажу його квартири може ч. 7 ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження", якою встановлено, що якщо сума, що підлягає стягненню, не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати (9600 грн), звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій воно розташоване, не здійснюється. У такому випадку співробітник ВДВС зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника. Тобто звернення стягнення на будинок, квартиру та інше нерухоме майно фізичної особи здійснюється за відсутності у нього достатніх для покриття заборгованості коштів або рухомого майна. Стягнення на житловий будинок або квартиру, в якій боржник фактично проживає, проводиться в останню чергу.

Джерело: http://sug.kiev.ua/

ПОРУШИВ, СПЛАТИВ, І ЗНОВУ ПЛАТИТИ ???

OVK — Wed, 03 Aug 2011 08:31:52 GMT

Досить часто таке питання виникає у водіїв, які порушили ПДР України та були притягнуті до адміністративної відповідальньсті у вигляді штрафу,який протягом 15-денного строку сплатили, проте незалежно від цього з часом отримали постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення цього ж штрафу , але вже в подвоєному розмірі.

Чому так? Що робити водіям в такому випадку?

Здебільшого така ситуація виникає внаслідок того, що водії-правопорушники своєчасно не повідомляють про виконання ними постанов у справах про адміністративне правопорушення відділення ДАІ по місцю свого проживання які ,відповідно до ст. 305 КУпАП та інших норм чинного законодавства, здійснюють контроль за виконанням зазначених постанов. Відтак, за відсутності в матеріалах адміністративної справи квитанції про сплату штрафу постанови про адміністративне правопорушення значаться у відділах ДАІ невиконаними в 15-денний строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП . Відповідно до ст.308 цього ж Кодексу такі постанови підлягають направленню на примусове виконання до відділів ДВС для стягнення штрафу в подвоєнному розмірі.

Хочу звернути увагу читачів, що розмір штрафу не подвоюється в тому випадку, якщо штраф сплачено порушником не пізніш як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови – не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

В тому випадку коли штраф був сплачений з дотриманням цих строків, але не було своєчасно подано до ВДАІ квитанцію про сплату, в наслідок чого постанова у справі про адміністративне правопорушення надійшла на примусове виконання до ВДВС з подвоєнням розміру штрафу, водіям ( за ЗУ „Про виконавче провадження” –боржникам) необхідно відразу після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження подати вищезазначену квитанцію державному виконавцю, який в порядку визначеному ЗУ „Про виконавче провадження” закінчить виконавче провадження без стягнення штрафу в подвоєному розмірі, оскільки він є таким, що сплачено в строк встановлений ч.1 ст. 307 КУпАП.

Проте маю зазначити, що зволікання з подачею державному виконавцеві квитанцїї про сплату штрафу призводить до того, що у відношенні боржника чи його майна починають провадити виконавчі дії ( нараховується виконавчий збір, здійснюється виявлення та арешт майна,накладається заборона на його відчуження, оголошується розшук майна та ін.), до того ж понесені ВДВС витрати покладаються на боржника й підлягають стягненню незалежно від часу сплати ним адміністративного штрафу.

Тож, шановні водії, щоб не нести додаткових витрат, не зволікайте зі сплатою штрафів та пред”явленням квитанцій до ВДАІ чи ВДВС

Оксана Кобель

Головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ

Верховна Рада заборонила виселяти з квартир за несплачену іпотеку

OVK — Sat, 09 Jul 2011 10:37:12 GMT

Верховна Рада 8 липня ухвалила Закон, який не дозволяє кредиторам виселяти громадян з квартир за рішенням суду або постановою прокурора у разі невиплати іпотеки, повідомляє ІА «Україна Комунальна».

За відповідний законопроект щодо врегулювання правових стосунків між кредиторами і боржниками проголосували 226 карток народних депутатів.

У початковій редакції документу пропонувалося дозволити у разі невиплати кредиту виселення громадян з жител, проте в ході обговорення законопроекту положення про можливість виселення на підставі постанови прокурора було виключене.

Водночас, в документі залишилася норма, за якою стаття 26 закону про забезпечення вимоги кредитора доповнюється пунктом: «реалізація майна, що перебуває в заставі, на підставі виконавчого припису нотаріуса».

Перед тим, як проголосувати за закон в цілому, депутати прийняли поправку про те, що його дія не поширюється на договори, укладені до набуття чинності цього закону.

Крім того, документ передбачає запровадження змінюваних процентних ставок за кредитами.

Закон передбачає, що процентна ставка за кредитами може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. У разі застосування змінюваної процентної ставки, кредитор має право без згоди позичальника з визначеною в кредитному договорі періодичністю змінювати процентну ставку в порядку, встановленому кредитним договором.

ДЖЕРЕЛО:jkg-portal.com.ua

Примусове стягнення аліментів у випадку, коли боржник не працює

OVK — Sat, 25 Jun 2011 17:57:40 GMT

При надходженні до ДВС виконавчого документа про стягнення аліментів, державний виконавець протягом трьох робочих днів, з дня надходження до нього виконавчого листа ,виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направляє сторонам.

За умови, що боржник працює , державним виконавцем виконавчий лист направляється на виконання до бухгалтерії за місцем роботи боржника, де стягнення аліментів проводиться з фактичного заробітку (доходу) боржника.

У разі, якщо боржник не працював , й не отримує заробітної плати чи інших доходів, нарахування аліментів проводиться державним виконавцем з.... ЧИТАТИ ДАЛІ

Примусове стягнення аліментів бухгалтерією підприємства, установи , організації

OVK — Fri, 24 Jun 2011 13:43:20 GMT

При надходженні до ДВС виконавчого документа про стягнення аліментів, за умови його відповідності ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» та за заявою стягувача про його примусове виконання , державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого листа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направляє сторонам.

При відкритті виконавчого провадження державний виконавець підраховує розмір заборгованості по аліментах, яка виникла за час протягом якого стягнення не провадилось ( наприклад, від дня звернення з заявою стягувача до суду, по час відкриття виконавчого провадження). Заборгованість визначається у твердій грошовій сумі, сплата якої ставиться в обов»язок боржнику в постанові про відкриття виконавчого провадження, де при цьому зазначається його обов»язок в щомісячній сплаті аліментів у розмірі, визначеному рішенням суду.

Розмір заборгованості з аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості в твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник у цей період не працював, то заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати

для даної місцевості.

При встановленні місця роботи боржника.... ЧИТАТИ ДАЛІ

Розмір аліментів

OVK — Thu, 23 Jun 2011 12:39:09 GMT

В тому випадку, коли між батьками не досягнуто угоди про добровільну сплату одним з них коштів на утримання дитини , останні можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК)

З метою примусового стягнення аліментів той з батьків, хто проживає з дитиною, може звернутися до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на дитину. У своїй позовній заяві позивач має право просити суд присудити з іншого з батьків (відповідача) аліменти на дитину у певній частці від його заробітку (доходу) або, за наявності певних обставин, у твердій грошовій сумі.

У разі задоволення позову..... ЧИТАТИ ДАЛІ