Інтереси виховання дітей більш повно здійснюються при їх спільному проживанні з батьками. У тих випадках, коли батьки внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин не проживають спільно, виникає питання: з ким із них повинна проживати дитина ?

      Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини , яка не досягла 10-ти років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10-ти років — зі спільної згоди батьків та самої дитини . По досягненні дитиною віку 14-ти років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною .

      Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина , спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні таких спорів суд бере до уваги особисте ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини , стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини . Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.  У тому випадку, коли дитина не може бути передана комусь із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини у особи, з якою вона проживає, і передачу її для опікування органові опіки та піклування.

     Статтею 162 СК України передбачено,якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина , змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.
Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини , зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
      Відповідно до ст. 163 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
 Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

      Органами державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в примусовому порядку  виконуються рішення суду ухвалені за наслідками розгляду судами спорів пов'язаних з місцем проживання дітей, зокрема в частині  відібрання дитини в особи з якою вона проживала, та передачі особі, якій дитина передається на виховання, що передбачено ст.77 ЗУ "Про виконавче провадження".

      Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії за обов'язковою участю особи, 
якій дитина передається на виховання, із залученням представників  органів опіки і піклування. 

      За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування 
дитини до дитячого або лікувального закладу.

  У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені 
законом.

Оксана Кобель 

Головний державний виконавець

ВДВС Кобеляцького РУЮ