П.1 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено , що у випадку  визнання судом відмови стягувача від примусового виконання  рішення суду виконавче провадження закінчується.

            Виникає питання, за яких умов  настає така підстава для закінчення виконавчого провадження, та які при цьому настають наслідки  ?

В процесі виконання рішення суду, тобто коли виконавчий документ пред»явлено  до виконання в органи ДВС й за ним вже відкрито виконавче провадження , стягувач має право відмовитись   від  примусового  виконання  рішення (постанови) суду, про що подати відповідну заяву.

Статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та саттею 372 Цивільного процесуального Кодексу України  передбачено, що заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Суд розглядає дану заяву  в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

За результатами розгляду заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження. Суд не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

            У разі задоволення судом  заяви стягувача, та постанови ухвали про прийняття відмови стягувача від примусового виконання , державний виконавець закінчує виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду щодо якого судом  визнано відмову .

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить  постанову,  яка  затверджується начальником відповідного органу  державної  виконавчої  служби,  якому  він  безпосередньо підпорядкований,копія  якої  у  3-денний строк надсилається сторонам та суду.

Наслідками закінчення виконавчого провадження, за умови визнання судом відмови стягувача від примусового виконання  рішення суду  є зняття    арешту, накладеного на майно боржника,  скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, а також провадження   інших  дій,   необхідних у  зв'язку  із  завершенням  виконавчого провадження.  Завершене виконавче провадження не  може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження».

Однак, звертаю вашу увагу на те, що  відмова стягувача від примусового виконання постанови суду , виконавчого листа чи наказу не означає його відмову  від позовних вимог або резолютивної частини постанови (рішення) суду. Відповідно до Конституції України, одним з принципів  судочинства є обов’язковість судових рішень  і, як наслідок дії даного принципу, виконавчий документ, виданий на виконання постанови (рішення) суду, має бути  виконаний боржником добровільно в будь-який час, незважаючи на прийняття судом відмови стягувача від примусового виконання постанови (рішення) суду.